Ліна Костенко сьогодні.
"...я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о 4 ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер, знову почула ті самі бомби, тільки страшніші..."

Інформацію можна використати при плануванні видів навчальної діяльності за ГР 2 "Працює з текстом" (читання з коментуванням, аналіз цитат, переказ)

Початок широкомасштабної війни Ліна Костенко зустріла в Києві... у знаменитому 13-поверховому будинку на Олеся Гончара, 52, який ще називають «письменницьким». А все тому, що 40 років тому у цій будівлі жили виключно письменники, а збудували його ще на початку 80-х років 20 століття на кошти літературного фонду в формі розгорнутої книги. І коли під Києвом тривали запеклі бої, Ліна Василівна продовжувала творити:

— Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о 4 ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер, знову почула ті самі бомби, тільки страшніші, от. І Ви знаєте, мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде — я думаю, ну добре, уб'є то уб'є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць — весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати і все. А інші люди, кожен у своїй професії робить своє.

Влітку 2022 року посол Франції в Україні Етьєн де Понсен нагородив Ліну Костенко орденом Почесного легіону в Києві. Тоді вона присвятила цю нагороду всім українським воїнам зі словами: «Вони — наш найпотужніший легіон». І розповіла дещо знакове:

Коли мене звинувачували в антирадянській творчості та викликали на розправу, я їм просто процитувала Камю – що світ поділяється на чуму та на її жертв, і мій вибір – не стати на бік чуми. Це взагалі був девіз шістдесятників – не стати на бік чуми, а тепер це вже альтернатива для всьог'о людства, тому що вібріони чуми нікуди не зникли, як і передбачав Камю, і ці вібріони росли, наливалися люттю і зараз обрушилися на Україну у формі найпотворнішої війни.

У 2022 році Ліну Костенко запитали про те, що може зупинити росіян, які розпочали війну проти України. Пані Ліна відповіла:

— Це ж імперія, давня-предавня… Не питайте мене про це, я дуже добре знаю, що таке росіяни, я не хочу нічого поганого говорити про росіян, і я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу. А зараз росіян я терпіти не можу. Я всі 30 років Незалежності знала, що росіяни на нас нападуть. Я знала це. І навіть у цій книжці про «українського самашедшого» («Записки українського самашедшого», роман письменниці 2010 року), — вони думали, що це сумасшедший, а він там єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулись, під час війни. Ну, нічого, нічого… Я ж казала вам, що французи казали про українців: перемога або смерть!

Пенсія в 94? Аж ніяк! У 2024 році Ліна Костенко дописує історичний роман. І розповіла, що українцям варто очікувати прем'єри не однієї книги, а кількох одразу: «Я ж цей час не втрачаю. Зараз буде кілька книжок. От власне, книжка прози велика і книжка віршів. І книжка осмислень, що сталося».

Як і всіх нас, Ліну Костенко зачіпає за живе економічний конфлікт, пов'язаний з імпортом українського зерна до Польщі. В листі «Поїзд у Варшаву йде крізь моє серце» вона озвучила свою думку щодо болючого питання: «Насправді в моїх очах стоїть вогонь, в якому росіяни палили і палять українські міста і села, перетворюючи на попіл і українське зерно. Наша країна обвуглена. Не про воду йдеться, а про есхатологічне полум'я. У відсвітах цього страшного полум'я особливо цінується кожен вияв солідарності. Душа людини здатна піднятися над фікціями і відчути справжні пріоритети і справжні пропорції проблем».

За матеріалами https://osvitoria.media/experience/ne-staty-na-bik-chumy-nejmovirni-istoriyi-z-zhyttya-ta-krylati-frazy-liny-kostenko/